Живі картини – форма театрального мистецтва, характерна для театру ХІХ –початку ХХ століть. «Картини» створювали групи акторів, одягнені в історичні костюми, що кілька хвилин нерухомо стояли на сцені. Найчастіше це були «реконструкції» полотен або скульптур. Інколи так закінчували виставу, коли актори завмирали перед завісою, що опускалася. Фотографії живих картин розповсюджувались і у вигляді листівок.
Прихильником пантомімічних картин був режисер Павел Ратаєвич. Мешканці Любліна мали нагоду оглядати не лише їх «статичні» версії, а й версії «в русі» («Пограбування розбійників», «Роберт Диявол», «Розбійники опівночі»), або «танцюючі картини»: наприклад серію з чотирьох картин, присвячених масному четвергу («Масний четвер на селі», «Масний четвер в місті», «Масний четвер за давніх часів», «Масний четвер сьогодні»).