Teatr/ Театр свого часу

Картина Фелікса Печарського «Ефект мелодрами», як і  інші зображення глядачів ХІХ століття у всьому світі, дозволяє нам зрозуміти з якою емоційністю сприймались театральні вистави у той час. Основою успіху й високого становища театру серед інших видів мистецтва була з одного боку ілюзія, тобто імітація реального або фантастичного світу, як основа постановки, а з іншої, розуміння театральної умовності, що дає змогу не помічати помилок акторів і технічних несправностей. У 1822 році, через кілька перших тижнів роботи люблінської сцени, кореспондент «Газети Варшавської» написав:

Що стосується акторів, то ми можемо пробачити їм помилки, яких вони не можуть уникнути, але беземоційну, несвідому гру актора або акторки – ніколи. Наприклад в останній дії «Брехуна», коли служниця нам каже, що її пані лежить непритомна, ми бачимо, як тільки-но пані входить на сцену і на наших очах падає на стілець. Також, наші актори не пам‘ятають правила граматики й безжально калічать нашу мову. Тут наслухалися б: «іди! Скажи Князі» або щось подібне.

Одним з елементів створення ілюзії була сцена, що нагадувала коробку. Це був замкнутий простір будівлі, оснащений спеціальним сценічним обладнанням – лаштунками, декораціями, флюгами, люками, освітлювальними приладами. Другим, не менш важливим елементом, була реалістична гра акторів, доповнена характерним гримом і костюмами. Обидва елементи були тісно пов‘язані з драмою, адже для театру ХІХ століття, саме література була джерелом зображення світу, що відтворювалось на сцені.

Світова та вітчизняна класика і новинки драматургії, античні трагедії, опери, музичні комедії, адаптації прози, навіть п‘єси, що були написані спеціально для цієї сцени, усе це подавалось відповідно до смаків тої епохи, очікувань глядачів і сценічних можливостей.