Театр глядача

Якою була люблінська публіка у часи, коли на Єзуїцькій відбувались театральні події? Відомо, що театр відвідували міщани, торговці, чиновники, інтелігенція, місцеві поміщики і військові. Вони сиділи у залі, що вміщала близько 300 осіб, так, щоб відображати соціальну структуру: на партері, де стояли лавки - середній клас, багатші в ложах, а на верхньому поверсі, так званій гальорці - найбідніші, але зазвичай, найбільші шанувальники Мельпомени. Ймовірно, саме цю аудиторію увічнив Фелікс Печарський у своїй картині «Ефект мелодрами» 1853 року.

Особливістю глядачів того часу було живе, емоційне сприйняття театрального мистецтва: спонтанні реакції, гучні коментарі, спонтанні оплески чи болюча для акторів безпосередня критика, що виражалась тупотом і свистом. Глядачі добре знали яку владу мали над акторами, адже вони купували квитки і абонементи до театру, і використовуючи цей економічний важіль вимагали театральних розваг згідно з власними уподобаннями. Об‘єктивне розуміння про театральні смаки тих часів дає нам інформація про бенефіси, чим краще глядач оцінював виставу, тим більше міг заплатити за неї акторам. Пропозиція невдалого репертуару чи акторського складу закінчувалась так званим «ляпом».

Директор Павел Ратаєвич, що з усіх сил намагався здобути прихильність люблінської публіки для своєї трупи, був змушений реагувати навіть на такий шантаж:

Уся публіка, що відвідує і збирається відвідувати театр просить пана директора  змінити акторів і актрис, окрім пані Бобровської і Завістовської, і панів Текселя, Томашевича, Кшесінського, Ліпінського. Інших просимо замінити, інакше навряд чи хтось відвідає театр. Тож нам здається, що Ви не захочете піти всупереч нашим проханням і відлякати людей, що відвідують театр. Лише про це ми просимо, а Ви побачите, який це матиме ефект.