МІСЦЕ/ПОЧАТОК
Лукаш Родакевич купує площу на розі вулиць Домініканська та Єзуїтська з наміром поставити там театр
1817 року Намісник Королівства Польського Юзеф Зайончек видає розпорядження про огляд аварійних будинків, освоєння пустуючих ділянок протягом 3-4 років і примусовий продаж з аукціону руїн для покупців, які задекларують, що здійснять їхню реконструкцію. Таким чином, 10 лютого 1820 року, під час публічного аукціону в люблінській ратуші, змінюється власник нерухомості за адресою Ринок, 11, яка складається із «значно зруйнованого фасадного будинку, довгої та вузької ділянки землі, що тягнеться до вулиці Домініканської, та прибудови позаду неї». Заплативши 3068 польських злотих, власником став підприємець-будівельник Каспер Древновський. Вже 24 квітня того ж року він продав куплені площі іншому учаснику аукціону – Лукашу Родакевичу, тогочасному заступникові будівничого Люблінського воєводства. Цих чоловіків об’єднували бізнесові проєкти та родинні зв’язки: в серпні 1820 року Родакевич одружився з молоденькою, майже чотирнадцятирічною донькою Древновського, Маріанною.
У лютому 1821 року Древновський і Родакевич подають до Люблінської воєводської комісії пропозицію перебудувати будинок на Ринку, 11 під театр, виставляючи при цьому суворі умови: звільнення від податків, гарантування того, що протягом наступних 50 років у Любліні не буде відкрито жодного іншого театру та ексклюзивні права на організацію будь-яких вистав. Комісія дає умовну згоду, але вищі органи, тобто Урядова комісія з питань внутрішніх справ і поліції, відмовляє у наданні монополії. За таких умов Древновський відмовляється від планів відкриття театру, а Лукаш Родакевич і далі займається цією інвестицією, тільки самостійно.
13 серпня 1821 року за 380 польських злотих Родакевич купує в Барбари Кобилинської (тоді власниці сусіднього будинку) площу на розі вулиць Домініканської та Єзуїтської, що примикає до його власної ділянки. У січні 1822 року він звернувся до влади ще з однією пропозицією: хотів отримати позику з міських фондів у розмірі 10 000 польських злотих на будівництво театру на розі вулиць Домініканської та Єзуїтської, «на місці, де зараз знаходиться халупа». Комісія дає попередню згоду, але за умови, що проєкт театру буде повністю перероблено під презентабельну будівлю і театр буде розміщено фасадом до люблінського Ринку. Родакевич відмовляється від отримання державної позики, не збираючись використовувати під театр щойно відремонтований будинок. Він вирішує побудувати абсолютно нову будівлю театру, взявши численні позики в приватних осіб. Зрештою, будівля була зведена дуже швидко протягом чотирьох літніх місяців 1822 року.
Поштовою адресою театру аж до 1884 року був Ринок, 11 – адреса будинку, в якому проживали власники, хоча вживалися також описи: театр на вулицях Єзуїтська, Поєзуїтська чи Домініканська, або – за прізвищами власників – театр Древновського, Родакевича, Маковських. Коли в Любліні почали з'являтися сезонні літні театри, будинок отримав ще одну назву - Зимовий театр.
Текст: Ґжеґож Кондрасюк
Тогочасний Люблін
Так описує Люблін початку ХІХ століття автор «Путівника для мандрівників по Польщі та Республіці Краків» від 1821 року (оригінал):
Люблін – одне з найбільших і найдавніших міст Польщі, розташоване на підвищенні біля річки Бистриця, є столицею однойменного воєводства. За часів правління роду Ягеллонів це місто вважалося найкрасивішим у Королівстві, його населення становило до 40000 осіб, і, судячи зі збережених ще руїн мурів і різних будівель, котрими наповнені більше як пів милі його околиць, розміри міста були досить значними. Згідно з останнім переписом 1819 року, зараз воно налічує лише 10120 жителів. Найкрасивіші частини Верхнього міста: Коржець, Ринок Старого міста та Краківське передмістя. Нижнє місто досить велике, але майже повністю заселене євреями.
